E-mail

     

Біографія

Коротка Біографія

Також див. повну біографію

Павло Юзик народився 24 червня 1913 року в селищі Пінто (біля Естеван), провінції Сакачеван в родині українських піонерів-поселенців. Від був відмінним учнем в середній школі, який отримав оцінку 100% (“відмінно”) на випускному екзамені з математики та фізики в одинадцятому класі. Після навчання в Саскатунському Педагогичному Коледжі в 1932-33, з якого він випустився з відмінними оцінками, він викладав в середніх школах з 1933 до 1942 років в сільскому районі Хаффорд, провінція Саскачеван.

В 1942 році він записався до Канадської Армії, де, до звільнення у 1943 році, він перебував на посаді під-офіцера, займаючись підготовкою офіцерів. У 1943 році він повернувся до університету, щоби закінчити навчання на ступінь Бакалавра Містецтв.

У 1945 році в університеті Саскачевану Юзик отримав ступінь Бакалавра Мистецтв в математиці та фізиці, Бакалавра Мистецтв Відмінно з історії у 1947 році, та ступінь Магістра історії у 1948 році. Після цього Манітобське Історичне Товариство запропонувало йому підримку у написанні історії українців в Манітобі. Цю роботу було опубліковано у 1953 році під назвою “Українці в Манітобі – Соціальна Історія”. У 1949 році він поступив до програми на ступінь Доктора Філософії з історії в Університеті Міннесоти, де він закінчив курсову роботу у 1953 році та докторську диссертацію у 1958 році.

Академічна кар’єра Юзика розпочалася у 1951 році, коли його було призначено на посаду помічника професора слов’янознавства та історії в Університеті Манітоби. У 1958 році він отримав підвищення на посаду ассоційованого професора історії та слов’янознавства. Під час роботи в Манітобському університеті він, спільно з Оноре Юуак, написав підручник “Читаємо Українською”, який використовувався як підручник в середніх школах провінцій в преріях. Він також призначався скарбником, секретарем, віце-президентом та президентом Манітобського Історичного Товариства у 1952-63 роках. З 1958 до 1963 років він був редактором щорічневика історичних статей Товариства; з 1958 до 1963 роки співредактор редакційної колегії щоквартального історичного журналу Манітобського Історичного Товариства; головою групи вивчення етнічних груп, яка спонсорувала декілька вивчень історії етно-культурних групп Манітоби.

З 1966 до 1978 року Юзик продовжував викладати як професор на половинній основі в університеті Оттави після призначення його до Сенату (1963). Він читав курси по Центральній та Східній Европі, російській та радянській історії та канадсько-радянських стосунках. Він став директором проекту, який тривав сім років та закінчився публікацією великого видання на 840 сторінок під назвою “Україна: коротка енциклопедія”.

Паралельно з академічною роботою п. Юзик відігравав активну роль в багатьох громадських організаціях. Ось де-які з них:
  • Він був засновником та першим президентомУкраїнської національної Федерації Молоді в 1934-36 р. І редактором її щомісячного журналу “Говорить Молодь” в 1948-49 р.;
  • Він був засновником Спілки українсько-канадських студентів унівеситетів у 1953;
  • Національний скарбник Українсько-Канадського Комітету у 1952-55 р.;
  • Засновник та перший Секретар-скарбник Канадської ассоціації славістів у 1954-56 р.;
  • Засновник та перший президент Клубу українсько-канадських прогресивних консерваторів у 1958 р.
Сен. Юзик також був членом Дорадчого комітету ХАМЖ з питань освіти для дорослих у 1958-63 р., та членом комітету з питань загальної програми освіти при Міністерстві освіти Манітоби у 1958-59.

Постать сен. Юзика як історика та громадського лідера заслужила йому призначення 4 лютого 1963 р до Сенату Вельмидостойним Джоном Дифенбейкером, з яким він був знайомий з 1935 р. Діяльність сен. Юзика в Сенаті була пов’язана, перш за все, із сферою багатокультурності, прав людини, зовнішніх стосунків, та національної оборони. За його роль у формуванні політики багатокультурності його назвали батьком багатокультурності.

Юзик також приймав активну участь в роботі різних парламентських комітетів та парламентських делегацій, зокрема делегацій до Організації Об’єднаних Націй, Північно-Атлантичної ассамблеї та Переглядових конференцій Конференції з Безпеки та Співробітництва в Європі (КБСЄ) в Белграді, Мадріді та Оттаві. В ролі доповідника підкомітету по свобідному обігу інформації та людей у 1977-81 роках, він був відповідальним за складення доповідей по втіленню прав людини на міжнародному рівні і був редактором який видавався Північно атлантичною ассамблеєю.

В сенаті сен. Юзик був тісно зв’язаний з культурними та правозахисними організаціями, такими як:
  • Канадська Рада Християн та Євреїв, Директор з 1963 року;
  • Діючий Голова, Канадська парламентська група Міжнародна амністія з 1974 року; Голова, Комісія з Прав Людини, Всесвітній Конгрес Вільних Українців, з 1967 р;
  • Голова, Рада канадськаих народних мистецтв у 1975-80 роках, та Президент з 1980 до його смерті у 1986 році.

Сен. Юзик організував цілий ряд успішних культурних подій на Парламентському Холмі, таких як Балтійський Вечір, який проводиться щорічно з 1972 року, Український вечір у 1971 та 981 роках, та дев’ятьдесяту річницю поселення українців в Канаді.

Підчас перебування Сенатором, були опубліковані такі його роботи як: “Українські Канадці”, опубліковано в англійській та французській мовах у 1967 році; “За Кращу Канаду”, збірник промов Сен. Юзика в Сенаті, надруковані у 1973 році, та “Українська Греко-Православна Церква Канади у 1918-1951 роках”, опублікованих у 1981 році. Він був членом редакційних колегій, склавших 18 Сенатських звітів-розслідувань, які було опубліковано Королівським Друкарем з 1970 року, та багато його статті було опубліковано в журналах та газетах.

Серед почесних нагород та медалей, якими було відмічено Сен. Юзика, є ключи до міст американських Детройт, Буфало та Рочестер, Золота медаль ім. Тараса Шевченка, Лицар-Командир Ордену Св.Григорія Великого та Великий Хрест Лицарів Мальти.

Сімейні Папери, 1911-1971 (том 1). Ця серія містить в собі кореспонденцію з членами родини, особисті та родинні документи, документи та кореспонденцію під час його служби в Канадській армії під-офіцером.

Цікавим є лист до його дружини, в якому перелічені імена офіцерів українців, які тоді служили в армії, та кореспонденція з бригадним генералом Трюдо, в якому обговорюється можливість формування українського батальону в армії.



Підготовлено Вірою Юзик, Державні архіви, 1985