ПАВЛО ЮЗИК (1913-1986) Учитель, Професор, Сенатор
Павло Юзик народився 24 червня 1913 у канадському селі Пінто, недалеко саскачеванського міста Естеван у родині українських піонерів. У середній школі, будучи відмінником, отримав 100% на державних іспитах із математики та фізики в 11-му класі. Опісля, закінчивши з відзначенням у Саскатунському педколеджі вчительські курси в 1932-1933, вчителював у народній та середній школах у Гаффорд, Саскачеван (1933-1942). У 1942 вступив до канадського війська, в якому, до свого звільнення у 1943 із наміром продовження вищої освіти, займався підготовкою офіцерів у якості унтер-офіцера.
У Саскачеванському університеті Павло Юзик завершив вищу освіту званнями бакалавра з математично-фізичних наук (1945), спеціаліста із історії (1947) і, своєю магістерською працею «Українська Греко-Католицька Церква в Канаді», ― магістра з історії (1948). Манітобське історичне товариство запропонувало в незабарі йому ― і наукове членство, і підтримку в написанні історії українців Манітоби. Згодом працю опубліковано в 1953 році під назвою «Українці в Манітобі ― Соціальна історія». У 1949 році в Міннесотському університеті став докторантом з історії: закінчив курсову роботу в 1951 та захистив у 1958 році докторську дисертацію «Українська Греко-Православна Церква Канади 1918-1951».
У 1951 році, із назначенням як асистент-професором славістичних студій та історії при Манітобському університеті, розпочалася академічна кар’єра Павла Юзика. У 1958 його підвищено до ад’юнкт-професора історії та славістики. Будучи професором Манітобського університету, став співавтором «The Ukrainian Reader», підручника для державних та середніх шкіл у степових провінціях. Служив між роками 1952-1963 скарбником, секретарем, заступником голови та президентом Манітобського історичного товариства; у 1953-1958 ― редактором щорічних протоколів Товариства; у 1956-1963 ― співредактором історичного квартальника «Manitoba Pageant». Згодом очолив комітет дослідження етнічних груп: за його головування вийшли друком кілька історичних монографій про манітобських менонітів, євреїв, поляків, ісландців та гутеритів.
Після назначення до Сенату в 1963 році сенатор Юзик, уже штатний професор Оттавського університету працюючи за неповним робочим днем, викладав у столиці Канади курси історії: як і центральної та східної Європи, так і Росії та Радянського Союзу, і курс канадсько-радянських відносин. Протягом семи років, як співредактор із Вільямом Дарковичем, очолював науково-дослідний проект, котрий у 1980 році завершився випуском монуметальної 840-сторінкової книги «Українці в Канаді: 1891-1976 ― Статистичний збірник».
Паралельно з академічними зяняттями Павло Юзик протягом свого життя проявлявся активним громадським діячем:
- основоположник і перший президент (1934-1936) «Молоді Українського національного об’єднання» (МУНО), редактор (1948-1949) місячника «Голос молоді»;
- основоположник (1953) «Союзу українських студентів Канади»;
- скарбник (1952-1955) Централі «Комітету українців Канади»;
- основоположник і перший секретар-скарбник (1954‑1956) «Канадської асоціації славістів», президент (1963-1964);
- президент (1955-1971) Осередку культури й освіти;
- член (1958-1963) Дорадчого комітету YWCA у справах освіти для дорослих;
- член (1958-1959) Програмового комітету при Міністерстві освіти Манітоби;
- член дирекції (1962-1968) Вінніпезького симфонічного оркестру;
- член правління (1956-1967) Ради століття Канади.
Оскільки Павло Юзик вирізнявся в Манітобі як історик та громадський діяч, його назначив Високодостойний Джон Діфенбейкер, із ким він ще з 1935-го року був знайомий, до Сенату Канади 24 лютого 1963 року. Сенатор виступав у Сенаті головно у справах багатокультурності, прав людини, зовнішньої політики і державної оборони. За роль, яку відіграв у з’ясуванні політики багатокультурності, його назвали люб’язно «Батько Багатокультурності».
Визначався він активністю у різних парламентарних комітетах і делегаціях, зокрема в делегаціях до Організації об’єднаних націй, Північно-атлантичної Асамблеї, Конференцій у справах перегляду безпеки й співробітництва в Європі у Белграді, Мадриді й Оттаві. Відповідав за впровадження в життя права людини на міжнародному рівні як зв’язковий (1977-1981) Підкомітету у справах вільного обміну інформацією й людьми, редагував видання Північно-атлантичної Асамблеї «Бюлетень».
Як член Сенату Павло Юзик тісно співпрацював з культурними організаціями та організаціями захисту прав людини, як-от:
- директор (з 1963 року) Канадської ради християн і євреїв;
- виконуючий обов’язки голови (з 1974 року) Канадської парламентарної групи «Міжнародна амністія»;
- голова (з 1967) Комісії прав людини Світової федерації вільних українців;
- голова (1975-1980) «Ради канадських народних мистецтв», Президент (з 1980);
- організатор ряду успішних культурних вечорів на Парламентському Холмі, як‑от: «Балтійський вечір» (щорічно з 1972), «Український вечір» (1971, 1981) та «Дев’ятидесята річниця поселення українців у Канаді».
Будучи сенатором, опубліковано такі його твори: «Українські Канадці: їх місце та роль в канадському житті» (англійською та французькою) (1967); «За кращу Канаду», Збірник промов сенатора Юзика в Сенаті (1973); «Українська Греко-Православна Церква Канади у 1918-1951», (1981). Будучи членом редакційних колегій, опубліковано королівською друкарнею 18 звітів-розслідувань Сенату (з 1970); багато статей сенатора Юзика появлялися в журналах та газетах.
Серед почесних нагород та медалів, якими відзначено сенатора Юзика, такі:
- символічні ключі до американських міст: Детройт, Буфало та Рочестер;
- Медалі Століття Канади і Манітоби;
- Шевченківська медаль Комітету українців Канади;
- Золота медаль Комітету українців Канади, Відділ Торонто;
- Почесний титул Лицар-Командир ордену св. Григорія Великого;
- Великий Хрест Лицарів Мальти.
Посмертні вшанування:
- Стипендія ім. сенатора Павла Юзика (з 1991);
- Канадсько-українська парламентська програма, спонзорована Фундацією Кафедри українознавства;
- Нагорода «Будівничі Нації» (2003), Конгрес українців Канади, Провінційна рада Саскачевану;
- Нагорода ім. Павла Юзика за Багатокультурність (щорічно з червня 2009), надана Джейсоном Кенней, Федеральним міністром у справах громяданства, імміграції та багатокультурності.
Біографічні відомості:
Павло Юзик одружився з Марією Багнюк (1914-2005), родом з Гаффорд, Саскачеван. У нього було четверо дітей: дочки Євгенія-Паулетта, Вікторія-Ірена, Віра-Катерина, та син Теодор-Рональд ― усі проживають в Оттаві. Серед онуків сенатора: Таня, Лариса, Павло, Тея, Лукаш і Павлина, ― і один правнук, Гавриїл.
Особистий архів:
Павло Юзик передав у Бібліотеку й Архів Канади в Оттаві обширну колекцію під назвою Paul Yuzyk Papers (MG 32 C 67), Finding Aid # 1592, яка складається із 139 томів листування, видань та інших друків, пов’язаних з його сімейним, освітнім, організаційним, академічним та сенаторським життям.
Автор: Віра Юзик, М. А.